Алё, земляки! Слышь, у меня есть история на дипе, о том, как я закупилась псилоцибиновыми грибами и научилась шить растаманские футболки. Ох, это были дикие времена, братаны! По диким полям тусить, закладки и этаминал натрия искать, шмалять грибы и в шалаше свои модные футболки шить. Слыхали ли вы что-то подобное?
Стартовало всё с того, что я и мои пацаны зашли на дип в поисках новых закладок. Правда, нашли мы не только закладки, но и пару шишек марихуаны. Было это в старом шалаше на окраине города, где мы частенько тусили.
Когда грибы себе набрала, решила заняться своим новым хобби – шитьём растаманских футболок. Для этого я купила специальные ширы и разноцветные нитки. Взяла старую футболку, нарисовала замутаный рисунок на этамине, а потом начала сшивать всё это добро своими руками. Параллельно, конечно, позволила себе шмалять амфетамин, чтобы чувствовать допинг вдохновения.
Учусь я шить, а музыку громко ставлю – регги, даб, всё, что связано с этим растаманским стилем. В моём шалаше было настоящее тусовочное место – всегда полно народу, все готовы шмальнуть и поколыхаться. Мои друзья поддерживали меня и верили в мои силы. Да, я действительно могла шить футболки под действием амфетамина и грибов, и это было классно!
Но сказать, что всё было легко, я бы не могла. Были и неудачные эксперименты, смещённые строчки и нитки, выходящие из строя шира. Но я не опускала руки и продолжала развивать своё мастерство.
Мои футболки отличались от всех других. Я добавила свою собственную изюминку, чтобы они были по-настоящему уникальными. Иногда я использовала ширы, чтобы вышить какую-нибудь яркую фразу или символ. И главное – мои работы не могли быть повторены, они были только моими, такими, как я.
Вот было бы круто создать свою линию растаманских футболок, подумала я, и представить её на широкую публику. Но хватило ли у меня навыков и смелости для этого?
Минуло ещё несколько месяцев, и я поняла, что мои футболки начинают становиться довольно популярными в нашей местности. Люди, приходящие к нам в шалаш, стали интересоваться, где я их покупаю. Ха-ха, я им говорила, что они эксклюзивные, и что такие не купить нигде! Они были моими произведениями и только моими.
О да, мой друг, это были дикие времена! Времена, когда я могла одновременно шить футболки и шмалять амфетамин, время, когда я чувствовала себя самой крутой цыпой на всей окраине города. Я была на вершине своего искусства, а мои футболки становились всё популярнее и популярнее!
Но, как говорится, хорошее не может длиться вечно. Мой шалаш стал привлекать нежелательное внимание – полиция заметила, что у нас что-то творится. Хотя я всегда прячу свои закладки и предостерегаю друзей, они всё равно смогли найти ширы и остатки амфетамина. Пиздец, подумала я, настал мой конец.
Тут-то и пришла на помощь моя связь с растаманами. Они знали, как помочь в таких ситуациях. И, благодаря им, мне удалось избежать неприятностей. Хоть я и поняла, что пора завязывать с этим опасным делом. Но где-то в душе всё ещё горела искра – искра творчества и свободы.
С горечью пришлось покинуть свой шалаш и оставить все свои футболки, закладки и ширы. Но в душе у меня осталась та сила и тот дух, который подарили мне эти замутаные времена. Я поняла, что буду создавать что-то новое, что-то особенное.
Так что, братаны, если вы думаете, что я просто наркоманка гопница, то вы сильно ошибаетесь. Я – художник, я – творец, а моя история лишь одно подтверждение этого. И пусть эти дикие времена остаются в прошлом, но они всегда будут частью меня и моего пути.
Але, народ! Що там у вас по партіях та закладках? Збираюсь я рубати такий екстра наркотик, що аж слина піде. Не хочу просо себе прокачувати, чуйте сподіваюсь?
Отак, одного прекрасного дня я вирішила, що пора вийти зі звичних рамок та випробувати щось новеньке. Зокрема, псилоцибинові гриби – це моя нова вже закладка в житті. Я говорю, це вам не пудра або там щось інше примітивне. Але про все по порядку, давайте я вам розкажу, як саме це все сталося.
Закинувши свої початкові пошуки в інтернеті, я не очікувала такої кількості пропозицій. От це вам не будь-який звичайний хімік, ви знаєте. Ось так, роздивляючись серед зелених об'яв, я вибрала найбільш вигідну пропозицію – "Псилоцибінові гриби, перша якість. Краща ціна в місті!". Він мені до дому доставив, так що я навіть не замовляла.
Коли він до мене по прізвищу попер, видно було, що це не зовсім новак. Він мав такого чалого вигляду, наче вже накурився чимось інтересненьким. Після здачі грошей, я швидко повернулася до свого вай-фаю та розпакувала цей мій "сюрприз".
Ох, хлопці! Я замислилася, як все ж підкумарила. Якби ви бачили моє обличчя, коли я вийняла гриби з пакетика. Була там така краса, такий колір, як колорадський жук!
Щоб не загубити всю есенцію, я вирішила приготувати мушлі з цими щедрими грибами. Ну як, главний кухар у своєму пікантному надриві. Додала трішечки цибулі, часнику – вже слина пішла. А ще туди попала трошки масла, щоб це все гарно зігрілось. Та пропізнала їх таки, оті гриби – такі ріденькі, вчиняли вони хіба що втертий ефект на моє тіло та розум.
Тим часом, я облаяла свою ванну з повним розмахом. Вирішила, що досить мені бути звичайною, як всі інші. Хотілось чогось крутого, як в відео у блогерів. Та й фіг з ними, з тими блогерами – я сама можу зробити класні спа-процедури.
Діти, знаєте, моя ванна виявилась найкращим місцем для пісочниці. Там я слухала свою улюблену музику, плювала на всіх і все, і просто відчувала себе богом світу.
Наче я відкрила для себе нову сторінку в моєму житті. Кожен раз, коли я поправлялася, мені здавалося, що я здатна на все. Дивилася на своє відображення у дзеркалі та не могла повірити своїм очам – це ж істина, це царство, це абсолют.
Напевно, хтось може подумати, що я необдумана та безглузда. Але я не згодна. Я не химік, та але мої експерименти цілком вправляють моє чуття.
Тоді я згадала, що ще не випробувала кисеньну маску. Вирішила взяти свої спа процедури на новий рівень. Заскочила в аптеку, купила маску, ну і почала своє творіння.
Один з моїх друзів, також ветеран наркотичних розваг, сказав мені, що якщо хочу вижити, то маю порахувати час, скільки я збираюсь знаходитися у наркотичному оп'янінні. І ось я лежу на своєму новому шикарному дивані, підкумарена та готова відзначити найкращі миті свого життя.
Час летить, я проваляюсь в своєму світі, де немає ніяких проблем, страхів, лиш солодкий забуття. Невдовзі я починаю відчувати, що мій розум занурюється на глибину темряви, а думки стають вдвічі глибшими.
Здається, мені навряд чи вдасться убитися на наркотиці так сильно, як я хотіла. Це якщо говорити про фізичну смерть, звісно. Але відчути себе одним з тих світлих духів, які знаходяться між різними світами – ось це мені під силу.
Все вже позаду, я знаходжуся в тому стані, коли все просто хороше. Моя душа літає уночі, наче комаха навколо світла. А я знаю, що завтра все буде так само класно, бо я так само зачарована своїми закладками.
Друзі, навіть не знаю, як вас вітаю. Мабуть, найкращий спосіб – це запропонувати вам зі мною покататися на хвилі наркотичного екстазу. Але згадайте, що тут є свої правила та ризики. Дякую за увагу та пам'ятайте, що це все-таки молодіжний сленг.
Репорт
Стена